У сучасному світі комунікабельність часто вважають однією з найважливіших соціальних навичок. Дітей заохочують бути відкритими, легко знайомитися з новими людьми, швидко адаптуватися до незнайомих компаній. І тому сором’язливість часто сприймається як недолік, який потрібно подолати якомога раніше.
Проте Гордон Ньюфелд пропонує подивитися на це явище зовсім інакше.
На його думку, проблема полягає не стільки в самій сором’язливості, скільки в тому, як сучасне суспільство її розуміє.
«Мене турбує те, що звичайні люди втрачають здоровий глузд, бо обидва панівні експертні підходи – теорія навчання та підхід медичного розладу – заповнюють інтернет і годують машини штучного інтелекту своєю доброзичливою, але невігласною пропагандою. Експерти цих парадигм об’єдналися проти сором’язливості, вважаючи її або соціальною хворобою, або слизькою дорогою до психічного захворювання. Тож моя спроба спростування має певну терміновість, оскільки наші діти дедалі більше стають жертвами цього менталітету»
У своїй книжці «Тримайтеся за своїх дітей» Ньюфелд багато пише про те, що розвиток дитини неможливо зрозуміти без урахування прив’язаності. Саме через цю призму він пропонує розглядати й сором’язливість.
«Сором’язливість традиційно розумілась як “зарезервованість для своїх людей” , і це прекрасна відправна точка для розгляду цієї динаміки крізь призму прив’язаності. Без цього розуміння і соціальна тривожність, і сором’язливість потерпають від досить каламутного мовного дрейфу впродовж років, де поточні визначення злилися навколо “нервовості серед людей“»
Якщо поглянути на сором’язливість саме так, вона перестає бути ознакою слабкості чи дефекту. Для багатьох дітей це природна обережність у нових стосунках, потреба спочатку придивитися, переконатися у безпеці та лише потім відкриватися іншим.
Проблема виникає тоді, коли дорослі починають сприймати будь-яку стриманість як сигнал небезпеки. Бажаючи допомогти дитині, вони намагаються прискорити її соціалізацію.
«Ідея про те, що сором’язливість треба “вбити в зародку“, настільки поширена, що батьки поспішають соціалізувати своїх дітей до будь-якої готовності до цього. Цим мимоволі виконують саме те пророцтво, яке роблять експерти з психічного здоров’я: що неконтрольована сором’язливість може призвести до психічного захворювання»
Однак розвиток не терпить поспіху. Упевненість не можна нав’язати зовні. Вона зростає там, де дитина має надійні стосунки, підтримку та відчуття безпеки.
Саме тому Ньюфелд закликає не боротися із сором’язливістю, а повернути їй її справжнє значення.
«Щоб порятувати наших дітей від непотрібного діагнозу психічного захворювання, нам потрібно лінгвістично реабілітувати конструкт сором’язливості та зміцнити нашу впевненість концептуально, особливо щодо того, що природа мала на увазі, зробивши нас сором’язливими, і як уберегти сором’язливість від зараження тривогою»
На думку Гордона Ньюфелда сучасна культура дедалі частіше плутає природну стриманість із патологією. Через це саме слово «сором’язливість» набуває негативного відтінку, хоча історично воно не мало такого значення.
«Сором’язливість невігласно називали “фобією людей”. Іронічно і, безумовно, парадоксально, що сучасне суспільство стало фобічним щодо сором’язливості. Ми, мабуть, не зможемо зупинити цю токсичну дискримінацію, але можемо змінити те, як ми танцюємо з власною сором’язливістю та з сором’язливістю в наших дітях»
Можливо, головне питання полягає не в тому, як зробити дитину менш сором’язливою, а в тому, як навчитися бачити за цією рисою природні механізми розвитку. Не кожна дитина повинна бути повністю відкритою до всіх. Не кожна пауза перед знайомством є приводом для тривоги.
«Прийняття сором’язливості як нормального і навіть бажаного явища може бути найкращим способом врятувати наших сором’язливих дітей від непотрібних діагнозів»
Можливо, іноді дітям потрібно не менше сором’язливості, а більше дорослих, які здатні її зрозуміти.
У статті використано цитати Гордона Ньюфелда з есе «Long Live Shyness», опублікованого на сайті Інституту Ньюфелда.
Детальніше про роль прив’язаності у розвитку дітей Гордон Ньюфелд розповідає у своїй книжці «Тримайтеся за своїх дітей»
Залишити відповідь